Шечен Теньї Даржелінг Лорг’ю Шинту

Камла Чо Дха

Історія Монастирського Ордена Шечен.

Зміст

Заснування
Дзогчен Пема Калсанг
Шечен Г’ялцап
Шечен Рабджам Тенпей Г’ялцен
Джам’янг Кх’єнце Вангпо
Джам’янг Кх’єнце Чокі Лодро
Ділго Кх’єнце Рінпоче
Традиції та практика
Цикли Терма Шечена
Лінії передачі в Шечені
Сучасний стан

Цикли Терма Шечена

Список ліній традиції, які передаються в ордені Шечен.

Традиції та практика

Монастир Шечен, офіційно відомий як Шечен Тен’ї Дарг’єлінг (Тиб. ཞེ་ཆེན་བསྟན་གནྱིས་དར་རྒྱས་གླིང, Вайлі: zhe chen bstan gnyis dar rgyas gling), був заснований у 1695 році Шеченом Рабджамом Тенпеєм Г’ялценом (1650–1704) у регіоні Кхам, Східний Тибет, поблизу сучасного міста Деге. Назва «Шечен» походить від священної гори, розташованої неподалік, яку вважали благословенною Падмасамбхавою та іншими великими майстрами Ньїнгма. Монастир швидко став одним із шести головних центрів Ньїнгма, відомим своєю академічною традицією, зокрема шедрою (буддійською академією), та збереженням вчень Дзогчена і терма.

Шечен розташований у мальовничій долині, що вважалася сприятливою для духовної практики через її зв’язок із Падмасамбхавою та присутність природних знаків, таких як священні джерела та відбитки. Монастир став осередком як монашеської дисципліни, так і йогінських практик, що зробило його унікальним поєднанням інтелектуального та медитативного підходів до Дхарми. До 1959 року в Шечені проживало до 300 монахів, що робило його більшим за Дордже Драг, але меншим за Пал’юл чи Катхок.

Перед заснуванням Шечена важливу роль відіграли попередні майстри, зокрема Дзогчен Пема Калсанг, учитель Шечена Рабджама Тенпея Г’ялцена. Пема Калсанг, видатний практик Дзогчена, передав своєму учневі ключові вчення ліній Кама, включаючи практики Гухьягарбха-тантри, Ваджракілаї та Дзогчена (Семде і Лонгде). Його вплив заклав основу для академічної традиції Шечена, яка згодом стала однією з найсильніших у Ньїнгма.

Шечен Г’ялцап (XVII століття), один із перших тримачів лінії Шечена, відіграв важливу роль у зміцненні монастиря після його заснування. Він розвинув монашеську дисципліну та організував перші ретрити для практиків Дзогчена. Г’ялцап також сприяв інтеграції терма, відкритих іншими тертонами, зокрема Ратна Лінгпи, у традицію монастиря.

Засновник монастиря, Шечен Рабджам Тенпей Г’ялцен (1650–1704), був видатним майстром і практиком Дзогчена. Визнаний як втілення духовної спадщини Падмасамбхави, він отримав повні передачі ліній Кама від Дзогчена Пеми Калсанга та інших учителів. Тенпей Г’ялцен заснував Шечен як центр для збереження вчень Ньїнгма, з особливим акцентом на Дзогчен. Його головними практиками були:

— Махайога: Гухьягарбха-тантра, Ваджракілая, Янгдак Херука, а також практики мирних і гнівних божеств Шітро.
— Ануйога: Практика «Гонгпа Дюпей До» (Сутра Зібрання Наміру всіх Будд).
— Атійога: Дзогчен Семде, Лонгде та Меннагде, з акцентом на лінії Кама.

Тенпей Г’ялцен також заклав основи шедри Шечена, де монахи вивчали сутри, тантри та філософію, що зробило монастир важливим інтелектуальним центром Ньїнгма.

У XIX столітті Шечен отримав новий імпульс завдяки Джам’янгу Кх’єнце Вангпо (1820–1892), видатному майстру руху Ріме та тертону. Хоча він не був офіційним тримачем лінії Шечена, його вплив був величезним. Джам’янг Кх’єнце передав у Шечені численні вчення, зокрема Лонгчен Ньїнгтік, Чецун Ньїнгтік і власні терма, такі як «Чецун Ньїнгтік». Він також сприяв розвитку шедри, написавши коментарі до ключових текстів Ньїнгма, які стали основою академічної програми монастиря. Його діяльність зміцнила зв’язки Шечена з іншими монастирями, зокрема Катхоком і Дзогченом.

У XX столітті монастир очолював Джам’янг Кх’єнце Чокі Лодро (1893–1959), визнаний як втілення Джам’янга Кх’єнце Вангпо. Він був одним із найвидатніших майстрів Ньїнгма та руху Ріме. Чокі Лодро розширив академічну традицію Шечена, організувавши регулярні навчання в шедрі та ретрити для практиків Дзогчена. Він передав численні цикли терма, включаючи Лонгчен Ньїнгтік, «Кхандро Ньїнгтік» і власні відкриття. Його зв’язки з Катхоком, Дзогченом і Міндролінгом сприяли інтеграції вчень різних ліній Ньїнгма.

Ділго Кх’єнце Рінпоче (1910–1991), один із найвизначніших учителів Ньїнгма XX століття, був тісно пов’язаний із Шеченом. Визнаний як втілення Джам’янга Кх’єнце Вангпо, він отримав повні передачі ліній Шечена від Джам’янга Кх’єнце Чокі Лодро. Після китайського вторгнення в Тибет у 1959 році Ділго Кх’єнце відіграв ключову роль у збереженні традицій Шечена у вигнанні. У 1980 році він заснував Шечен Тен’ї Дарг’єлінг у Боднатхі, Непал, який став новим центром традиції. Ділго Кх’єнце передав численні вчення, включаючи Лонгчен Ньїнгтік, «Кхандро Ньїнгтік», терма Пема Лінгпи та власні цикли терма, такі як «Пема Туктік». Його діяльність зробила Шечен у вигнанні одним із найвпливовіших центрів Ньїнгма на Заході.

Шечен відомий своєю багатою академічною традицією та акцентом на практиці Дзогчена. Основні практики включають:

Махайога: Практики Гухьягарбха-тантри, Ваджракілаї, Янгдак Херуки та мирних і гнівних божеств Шітро. Ваджракілая є центральним ідамом, з особливим акцентом на терма Пема Лінгпи та Дуджома Лінгпи.
Ануйога: Практика «Гонгпа Дюпей До» та пов’язані ритуали.
Атійога: Дзогчен, зокрема цикли Семде (Кхам Лук і Аро Лук), Лонгде та Меннагде. Основні цикли включають Лонгчен Ньїнгтік, «Кхандро Ньїнгтік» і терма Джам’янга Кх’єнце.

Захисниками Дхарми в Шечені є Махакала (чотирирукий і лев’яголовий), Палден Лхамо та Дордже Легпа (Гарва Накпо). Монастир поєднує монашеську дисципліну з практиками йогінів, що дозволяє як монахам, так і мирянам брати участь у ретритах. Шедра Шечена є однією з найсильніших у Ньїнгма, зосереджена на вивченні сутр, тантр, коментарів Лонгчена Рабджама та текстів Джам’янга Кх’єнце.Шечен також славиться своєю культурною спадщиною, зокрема ритуальними танцями Чам, які виконуються під час фестивалів, і збереженням буддійського мистецтва, такого як тханки та статуї.

Від учнів Сонама Децена виникли п'ять ліній тулку, які продовжуються до наших днів. Я говорив про практики Дзокчен, так ось крім головної традиції Дзокчен Семде в двох лініях Кхам Лук та Аро Лук, було багато інших ліній, вони складали в старому Катхоке 13 ліній усної передачі Дзокчена Катхок. Перша з них це Менгаг Таві Тренгва Падмасамбхави; потім три лінії, пов'язані з Семде; одна, пов'язана з Семе та Лонгде разом; і решта з Менгагде і серед них одна пов'язана з чодом, дві з шітро (Карлінг Шітро Карма Лінпи та Шітро Янгтіг Нангпо тертона Дунгцо Репа молодшого, де крім шітро є обширні настанови по темному затвору та практиці Янгтіг), і решта ліній Менгагде куди відноситься Ньїнгтіг Ябші, Гонгпа Зангтхал Рігдзіна Годема, терма Джетсона Ньїнгпо Кончок Чіду, терма Дудула Дордже та терма Лонгсал Ньїнгпо — це ось тринадцять гілок. Пізніше весь 18 століття ці були лінії. Лонгчен Ньїнгтік потрапив досить рано в Катхок, отримав його Катхок Геце Рінпоче, один з учнів Джігме Лінгпи. І пізніше це Вчення приносилося неодноразово в Катхок, бо Катхок Сіту Чокі Гьяцо був племінником Джам'янга Кх'єнце Вангпо та отримав цю лінію, плюс Кхенпо Нганчунг, він же Кхенпо Нгаванг Палзанг отримав найкоротшу лінію усних настанов від учня Патрула Рінпоче ньошул Лунгтока, тому ця лінія була в Катхоке дуже сильна.

Лонгчен Ньїнгтік: Цикл, відкритий Джігме Лінгпою, з практиками трьох коренів і Дзогчена (Трекчо та Тогал).
Кхандро Ньїнгтік: Терма Рігдзіна Годемчена, інтегроване через Джам’янга Кх’єнце.
Чецун Ньїнгтік: Терма Джам’янга Кх’єнце Вангпо, з акцентом на Дзогчен.
Пема Туктік: Терма Ділго Кх’єнце, що включає практики Гуру Падмасамбхави та Дзогчена.
Терма Пема Лінгпи: Цикли «Лама Норбу Гьяцо» та Ваджракілаї, інтегровані через зв’язки з Бутаном.
Трома Нагмо (Дуджом Лінгпа): Практика гнівної дакіні, популярна в Шечені.

Лінія Кама: Вчення Гухьягарбха-тантри, Ваджракілаї, Янгдак Херуки та «Гонгпа Дюпей До».
Терма Джангтер: Цикли «Північних Скарбів» Рігдзіна Годемчена, зокрема «Кхандро Ньїнгтік».
Лонгчен Ньїнгтік: Переданий через Джігме Лінгпу та Джам’янга Кх’єнце.
Чецун Ньїнгтік: Терма Джам’янга Кх’єнце Вангпо.
Терма Ділго Кх’єнце: Пема Туктік та інші цикли.
Інші терма: Цикли Пема Лінгпи, Дуджома Лінгпи та Ратна Лінгпи.

Лінія тримачів Шечена, відома як Шечен Рабджам, передається через реінкарнації, починаючи з Тенпея Г’ялцена. Нинішній тримач — сьомий Шечен Рабджам Рінпоче, який керує монастирем у Непалі.

До 1959 року Шечен у Тибеті був процвітаючим монастирем із приблизно 300 монахами, але після китайського вторгнення він був зруйнований. У 1980 році Ділго Кх’єнце Рінпоче заснував Шечен Тен’ї Дарг’єлінг у Боднатхі, Непал, який став новим центром традиції. Монастир у Непалі включає шедру, ретритний центр і бібліотеку, де зберігаються тисячі текстів Ньїнгма. У Тибеті Шечен частково відновлений, але його масштаби залишаються обмеженими через політичні обставини.Шечен у Непалі є важливим центром для західних практиків, завдяки діяльності Ділго Кх’єнце та його наступників, зокрема Шечена Рабджама Рінпоче та Мат’є Рікара. Монастир підтримує численні проекти, включаючи збереження текстів, навчання монахів і організацію ретритів. Шечен також відомий своєю підтримкою буддійського мистецтва, зокрема створенням тханок і ритуальних танців Чам.

Шечен є одним із ключових монастирів Ньїнгма, відомим своєю сильною академічною традицією та акцентом на Дзогчені. Його вплив посилився у XX столітті завдяки Ділго Кх’єнце Рінпоче, який зробив Шечен у вигнанні центром поширення Ньїнгма на Заході. Порівняно з іншими монастирями (Міндролінг, Пал’юл, Дордже Драг), Шечен має середній розмір, але його академічна та культурна спадщина робить його одним із найвпливовіших.